Дельтаклуб «Альтаир» :  Посиделки :  Непутёвые заметки

Як мені літалось на ЧУ2005

Саша Ярощук

Ж\Д вокзал. Куча з дельтапланів серед якої видно Тараса, Саню Локтя і телевізор. Великий такий телевізор, випуску ще радянських часів. Цікаво де вони взяли телевізор. Ну я розумію що на базі є розетки але ж нафіга туда сунути телевізор... Як вияснилось, телевізор був якогось дядечка, шо бігав по вокзалу і шукав чи то білет чи то ше шось. Ше дві години до відправлення поїзда. Сидимо, ждемо. Десь тут на вокзалі є двоє з Росії але невідомо де. Народ сходиться. Дехто біжить додому за фотоапаратом. Підходить час, грузимся в поїзд. Поїхали. По дорозі знайомимся з росіянами Cергієм і Борюй. Їм дуже подобається українських переклад фрази "Большой взрыв" цікаві асоціації "Великий вибух", ги, прикольно...
За вікном ранок, Галичина, починаються пагорби. Десь далеко пропливає щось схоже на одаївских схил, точно одаївський такий довжелезний і капличка зверху. Значить скоро будемо на місці. Вилізати з поїзда вирішили в Заліщиках, за розкладом поїзд стоїть 2 хв. Вигрузились швидше. Поїзд стояв 9 хв. Далі шукали хоч якийсь транспорт побільше ніж таксі, якого в Заліщиках хоч відбавляй. Знайти шось в неділю на Великдень виявилось досить непросто. Прийшлось їхати в сусіднє село. По приїзду до бази почали вирішувати побутові справи: шукати будиночок, поселятись, таскати кроваті з будиночка в будиночок і т. д.
Перший день проходив скучно, вплані без польотів. Cиділи і ковтали слюньки, дивлячись на народ що на своїх авто з дельтами розїжаєтья по стартах, машини для підбору не було. Я і два Женьки пішли разом раєструватись учасниками ЧУ. Вирішили створити крманду. Тільки от з назвою почались заминки. Бублік придумав назву - абревіатуру наших фамілій починаючи з Бубліка і закінчуючи моєю. Н-дя, якось вульгарно, а якшо першим Егошина Грішку поставити то взагалі... Такі назви могли не влаштувати організаторів, тому ми скромно взяли назву КПІ-1. Пізніше до нашої команди приєднався Вітя Мороз. Зареєстрованих команд на час нашої реєстрації здається не було, навіть з КПІ. Потім в кімнаті поговорили про командні польоти, набрались першого півгодинного досвіду складання карт так шоб вони влізли в планшет, дійшли висновку шо треба видавати по два екземпляри.

Щось цікаве почалось другого травня. Народ як і в попередній день порозїжався на своїх машинах. От засада, тут сонце, вітер а ти сидиш на базі. Про машину підбору нічого толком не чути, має бути але коли точно не відомо. Чекаємо. Врешті машина приїжає, шансів політати стає більше принаймі на старт добратись можна. По дорозі на старт Городок починається дощ, здається день пропав. Та дощ скоро кінчається, починається масове збирання апаратів, мені вдалось заняти місце ближче до старту. Так прикольно збирати С-5 між комбатами і капеелами До приїзду дехто вспів політати, кажуть що сідати треба подалі від дороги. Старт відкриває гарні краєвиди, зі схилу неприємно повилазили скелі, посадка далеко справа схилу, але долетіти можна навіть на С5. Вітер потрохи роздувається, починають літати параплани, на старті досить сильно косить. Стартує Вова Марчук, і показує що погода досить непевна, літає то на рівні кромки то чуть вище. Згодом піднімається вище, вітер роздувається сильніше, але все одно досить непевно. Вовка вже викручує якийсь потічок просто з величезним зносом. Вдіваю підвіску, чую "Предпалетная". Нда, завдання таки ставлять. Городок <-> Іване-Пусте = 45.2 км. З польоту Марчука зрозуміло який косяк, по такому маршруту летіти в обидві сторони майже з боковим вітром. Вітер посилився до 15 м/с в поривах, на старті свист від ЛЕП. Народ не спішить. Не витримавши хтось рулить на старт, старт закривають. Усьо маршруту не буде.. Однак надія політати не вмирає, пізніше дається пропозиція поповзати по кромці а далі лише вниз, з посадкою у величееезному роторі, ще й скоро машина підбору на базу відправляється і навряд заїде донизу. В таких умовах літати не захотілось...

На третє травня народ вже на всю був настроєний на змагання. Але на своїх машинах сильно не поїздиш, а автобуса нема. В тих автобусів що мали приїхати напевно був великий вибух на великдень... День проходить в очікуванні автобуса, якого сумлінно шукають по всій Іванофранківщині. Вітя Мороз з нагоди взявся вивчати м’якокрилих, багатою російською мовою його інструктував Руслан.. Тим часом народ по черзі в підвісках вішався на футбольних воротах.

Пяте травня - прогноз на Одаїв. Одразу після сніданку командують відїзд до Одаєва. При підїзді до села аж душа радується, наче додому повертаєшся. Приїхали на старт а там дощ капотить і вітер роздувається. Скоро можна стартувати але ж цей дощ. Ну ладно, дельту з машини можна доставати а там і почекати трішки, дощ скінчиться тимпаче що далі небо білішає а тут над Одаєвом просто сірота якась. Чекаю, мокну, хмари, чи точніше, те з чого капає якось дуже низько, дощ закінчується, ура. Вітер роздувся до більш певного, починають пригати пАріки, мій С5 вже зібраний. Можна іти на старт. Тільки не літав вже кілька місяців, вже і апарат трішки призабув. В польоті все згадується, і правила розходження з парапланами і як апарат літає. Вже вкотре переконуюсь шо С5 треба просто вмовляти шоб він повернув коли тобі цього треба. За кілька таких вмовлянь з хапанням за стойку і бокові троса, руки просто відвалюються, ну як так літати можна, просто якась боротьба з апаратом. Так... апарат управляється технікою, гарною технікою, тільки от шось не дуже получається, н-дя жрать треба більше. Кілька раз знаходиться шось цікаве то над могилою то ближще до старту. Спіралиш, висота набирається з колосальним зносом, чим далі тим складніше повертатись до схилу. А лисі просто носяться по небу, ти там вісиш як сарделька, а вони не просто літають а носяться, офігіти можна. Гм.. на старті якісь флажки появились, цікаво навіщо, мабуть вправу поставили. Дивно, небо в дуже низьких ненормальних хмарах, які при підході до схилу тільки і дають шо дощ і посилення вітру. Ні напевно вправу тільки збираються ставити а флажки поставили щоб стартовий створ був, тому можна літати далі. Натикаюсь на якесь +2 між стартом і могилою, кущі знизу просто ковбасяться, прибор верещить, спіраль одна, друга, вже за кромкою ну нічого висоти більше сотні тому не страшно, поточок якись бодатий попався, кидається тобою як скажений, так слідкуємо за зносом, вже над дорогою, 200м. Круть, круть а потічок змився, і я лишився з роззявленим ротом на 216м над першими городами за дорогою, зі скажено сильним вітром в лоб, і без жодного розуміння куда пропав той потічок. Ну ладно тепер до схилу повертись. Ручка до грудей, вісим, причому на місці, прибор показує -2, ладно, ручка по пояс, прибор вже волає -4 С5 помаленьку так чухає вперед, ше чуть піджимаю вроді летить, а висоту як рукою знімає. Так, моя грань 50м - нижче ротора. А поки є час попрактикуватись в польоті на зажатій ручці. Так і прошуршав до схилу на 60м, на яких зовсім некомфортно з поривчастим сильним вітром. Треба вибратись хоч до сотні, поки вибрався руки зовсім відмовляються керувати, ото дочекався, пора на посадку. Посадка получилась зовсім не мяка, з циркульом і наляканим Ромою, нема чого доводити до такого стану. Повернувшись на старт дізнаюсь шо вправу таки ставили, Одаїв -> Йосипівка, і чкурнув лише Семенов Сергій, перший день розіграний. Я нікуди не полетів проте згадав польоти, попередній одаїв, потоки, натовп...

Прийшло шосте травня. Ранок почався як завжди з прогулянки до нижнього табору де проживали Тарас, Саня Локоть, Діма і харківчани. Після сніданку знову відїжаємо до Одаєва. Приїжаєм, на старті вроді штиль. Займаю місце поближче до старту. Мене поступово оточують всякі комбати і стелси. Далеко на горизонті хмари переходять в дощ який прямує до старту. Починаю збиратись, вроді до дощу повинен вспіти. Не вспів... До мене він добрався як раз як були вставлені лати, ну не лишати ж апарат так мокнути, сам вже всеодно змок, збираю далі, в результаті мокну повністю футболка, куртка, штани, чохли і апарат, правда прибор і пів півіски з парашутом лишились сухими. Усе налітались.. з тим дощем, напевно всю термічку вбив. Дощ проходить, починається глобальна сушка. Зза хмар зявляєть сонце. Земля вже гаряча на доторк. Нарешті проводиться передпольотна. Завдання ставлять те саме що і в попередній день. Фоткаю апарат, далі таблицю з завданням, знову нема ручки шоб дорогу підбору записати, ладно запамятаю.. Старт вже відкрили. Тепер поки черги нема треба стартувати. Поки залажу під апарат, ще раз все перевіряю, іду на старт, там вже стоїть Чулков Ігор. За хвилину за мною стоїть Пашка Якимчук, і ше куча народу. Після старту вигрібаю метрів 100 далі ковбашусь то на 70м то на 100м. Починаяться як би то сказати - чехорда. В повітрі три десятки дельтапланів, і всі роєм носяться то до могили, то до старту то ше кудись. Тільки хтось чогось нанюхає як весь натовп туди. Над стартом попадається якийсь потічок. Починаю його якось розкручувати, а ті лисі знов оточили, вони скрізь - справа, зліва... За кілька спіралей, їх стає менше, далі кручусь разом з Якимчуком Пашою, спіраль в нього помітно більша ніж в С5. Одна з спіралей закінчується в якомусь мінусі, висоти 254м. Пашка вже полетів до схилу. В мене якись 0, роблю спіраль яке дає -1м/с. Знов згубив. І де ті потоки діваються, цей напевно простелився по вітру, але якось стрьомно на такій висоті відлітати в невідомо куди, щей самому. Вертаюсь до схилу. В черговій погоні за чимось схожим зношусь надто далеко і низько, до схилу вдається прилізти лише на 50м. Починається вишкрябування. Зявляються думки про посадку. Лечу до могили, просуваюсь далі по схилу, недавно народ тут шось розкручував. Поступово набираю висоту. Знайдене +1 різко перетворюється в +4. Вдається зробити дві спіралі в +3. Висота вже 200м, вже якось спокійніше. Ще кілька спіралей, висота росте, посадочні поля віходять в сторону, схоже що будемо іти на маршрут. Треба хоч триста метрів набрати шоб впевненіше, а там і простіше повинно бути. Добираю до 300м, знизу бачу якийсь лісок, в сусідній спіралі Женька Лисенко крутиться. Далі обробляю +2, вроді все нормально, десь на 400 метрах доганяю верхній натовп. Зверху видно Марчука Вову. Все навколо стає більш зрозумілим, якась обширна зона нулів, і в ній така невеличка - плюси. Власне це мої плюси з якими і йду вверх. Навколо дельтапланів стає помітно більше. Висота вже 570м, ще трошки і буде штука. Оглядаю околиці, знизу величеезні поля, позаду видніється одївський схил і величезна тінь якоїсь хмари, попереду якийсь вигин Дністра, швидше всього ісаківський, красота, знизу на стиці двох полів якась машина, чудово, тільки зніс трішки не в ту сророну, принаймі там повинен бути термік. В одній спіралі получається що якийсь лисий заходить мені в лоб, чи то я йому, ладно, _думаю спіраль не вспію зробити, пропущу його, а він на місці завис, не повертає. Ну повертай гад, я ж жопуй до вітру лечу. Нарешті ця черепаха повертає, одразу за нею я, лечу в якихось нулях, ця черепаха спіраллю відійшла в сторону. От ####### лиса черепаха. Прибор веселішає до +1, замість очікуваного +2, це вже хвіст потоку. Роблю кілька спіралей, крайні з яких дають лише -1. Так, де народ? Народ вище наді мною. Вроді тут повинен бути потік. Дивлюсь по зносу вітру вроді на потік має попасти та сама машина на землі, лечу до неї в -1, висота втрачається так ніби -3, на приборі вже 400 метрів. Десь над машиною пробор показує +1, ну хоч щось, кілька спіралей і плюс розчиняться в нуль. Погляд на землю, тінь хмари накрила машину, треба тікати. Там нижче біля тіні якісь три дельтаплани, в них впізнаю Женьку Лисенка і Вітю Мороза. Дивлюся вгору, і виявляю що народ далі по напрямку маршруту крутиться. _Полечу до них. Відчуваю якийсь провал, на приборі стрілка залипла в мінусах. Приїхали, край потоку. Поступово мінуса стають більш лояльними, лише -2. На приборі чуть більше 300. Знизу дорога, вроді з Живачіва, іде до якогось села - напевно Незвисько. Бачу вигин Дністра але не можу зрозуміти яка це його сторона, село напевне таки - Незвисько, якщо так є шанс зробити L0. По вітру чорне таке поле впирається в якісь ферми, над ними щось таки повинно бути. Дорога, дорога повинна наскрізь проходити через Незвисько, але звідси цього толком не видно. Лечу до ферм, дивлюсь вниз і любуюсь зльотом лелеки. З такого ракурсу ще ніколи не бачив як злітає лелека, як вона потужно крилами маслає, красота одним словом. До ферм добираюсь десь на 200м. Над фермами знаходиться шось маленьке більше нуля. Добре, принаймі потік тут є, пролечусь над селом гляну на дорогу, якшо це не Незвисько вернусь до потоку. Лечу над селом, вже над серединою, так дорога, дорога впирається в схил, берег Дністра... ######... Це ж Ісаків. Розворот, впираюсь в лобовий вітер метрів напевно 6 /с. На приборі 150м. С5 вперед летіти не хоче, на приборі вже 100м, усе... точно приїхали. Он там Вітя з Жекуй сидять, треба поближче до них вмоститись. Сідаю зразу за сільськими хатами на городи. Ну як Ісаків, ну де він взявся. Дивлюсь на карту, кілька разів, таки Ісаків. Підходить якийсь дідусь з онуком, перепитую в них, всетаки Ісаків. Побиріку збираюсь і пішкарусом чухаю до Віті з Женюй. Там звонимо шоб нас забрала машина підбору, фоткаємось і чекаємо машину. Повернення до бази було не найкращим - пильний кузов машини, приємною новиною був ульот Женьки Бубліка на 20км. На базі перераховую час, відстань. В льотній книжці буде перший запис з кілометрами, а їх получилось 6 з гаком, по прямій дальності.

Наступного дня вперше побачив Камянець-Подільський. Восьмого травня знову поїхали в Одаїв. Там дув задньо-передній дуже косий штиль, аж до самого молока.

Девятого травня зранку сказали що їхати в Іване-Золоте. Чудово, новий старт на якому взагалі мало хто літав. Схил просто вражає своєю висотою, знизу посадка десь далеееко справа за якимись теплицями і на викати, чимось нагадує південь Узун-Сирту. Під самим же стартом іде вузенька смуга, яка то розширюється то звужується, в найширшому місці метрів напевно 5 буде, втулитись можна. Ставлять вправу Іване-Золоте -> Скала Подільська -> Дунаївці = 91,2км. Кучовки на небі прото куча, тільки якась вона цікава, живе хвилин 15, далі перетворюється в косма які тягнутся аж до землі. Тіні від хмар по землі просто несуться, вітер зверху сильний.. Народ починає стартувати, я чекаю дозволу РП, вітер 10 - 12 м/с. Народ вже на маршрут полетів, я сижу знизу. Врешті старт дозволяють. В повітрі динаміка як такого нема, є кілька термічних місць. Набравши сотню метрів стає спокійніше, менше дивлюсь в сторону посадки. Попався потік який на 350 метрах кудись пропав. Після нього почалось посилення вітру, величезне посилення вітру, на старті в той момент фіксували до 18м/с. Я якось опинився чуть далі за кромкою. Ручка зажата на півходу, вішу, вішу з 250 метрів. На полях прямо біжить кінець тіні, там послаблення вітру, тут воно буде хвилин через 5, потім криза, потім знов термічка. Треба перечекати. Вісять всі, тільки я вішу вниз найбільше. Пробую відійти вбік, за кромку здуває ще більше. Вішу до 70м, стає страшно, я за кромкою, ручка майже біля пояса, вперед не пробиваюсь. Бублік на С14, і остальний народ на стелсах помітно вище, от тобі і С5. Ще чуть-чуть і тінь скінчиться. Висота втікає, стає конкретно низько і страшно, я все ще за кромкою, розвертаюсь і йду на посадку. Далі з землі через хвилин десять спостерігаю як народ знову розкручує потік, Бублік з Грішуй зносяться по маршруту.... Чемпіонат розіграний.

Десятого травня поїхали в Городок. Спочатку був косий вітер, потім штиль, на небі куча кучовки. Вправу поставили. Вітру немає. Народ нудиться. Зправа старту проходить хмари з якої вісять здорвенні косма. Від них іде посилення вітру. Іду на старт, дивлюсь а там Женька на С14 якось повільно пробивається, зрозуміло сильний вітер. Чекаю, вітер стихає, всі одразу втікають на верхню посадку, починається криза, яка закінчується відїздом на базу. Далі було нагородження, цього року чемпіонський титул виборов Дмитро Русов...